Історія життя
Працьовитий художник-монументаліст Володимир Сидорук на численних полотнах розкрив різносторонні грані свого мистецького таланту. Його дорога була прокладена через терни – без особливої підтримки та належної оцінки свого часу, мистець назавжди залишився на сторінках українського мистецтва сміливим розмахом кращих зразків реалістичного живопису і пізнаваною стилістикою.
Ранні роки
Народився майбутній майстер 3 січня 1925 р. в селищі Ржищів над Дніпром Київської області. Хлопчик відразу відчув своє художнє покликання й найбільшою втіхою для нього було малювання. Батьки не заохочували й не підтримували його прагнень, тому доводилось вчитись самотужки. Художник старанно перемальовував знайдені картини, портрети й влаштував собі невеличку майстерню, де потайки малював таємничі лики святих, своє село, хати тощо. У 14 років самотужки переїздить до Києва, де знаходить невеликий заробіток.
Освіта та самоосвіта
У 1939 р. юний мистець вступає до Республіканської художньої школи імені Тараса Шевченка. Його вчителями стали живописці І. Хворостецький і Г. Киянченко, які допомогли віднайти і кристалізувати самобутній талант. Ці знання стали безцінним, адже залишились єдиною школою на довгій творчій ниві.
І. Хворостецький розкрив багатство уяви та незлічені засоби її втілення на монументальних панно, прищепив любов до пленеру. Володимир плекав надію вступити до Київського державного художнього інституту, але почались лихоліття війни, тому 1941-1945 рр. юнак несе примусову військову службу.
Театр. Становлення мистця
Після тривалої контузії Володимир втрачає безцінний для художника зір, який згодом відновився лише на одне око. Залишивши службу, одружується і оселяється у Станіславі (нині Івано-Франківськ). Приймає участь у художніх виставках, пише картини на воєнну тематику, а згодом починає працювати у Станіславському музично-драматичному театрі імені Івана Франка на посаді завідуючого декоративною майстернею і постановника ряду драматичних творів.
Розробляє ескізи сценічних костюмів, а також створює живописні декорації. Тут мистець проявив природну допитливість до прискіпливого відображення костюмів, деталей побуту та стародавнього середовища. В цей час з’являються полотна на історичну тематику, що згодом втілюється у великий цикл робіт.
Улюблений Ірпінь
1950 р. Володимир Сидорук погоджується на запрошення Київського кооперативного товариства художників й переїздить до міста Ірпінь, що в декількох кілометрах від Києва, де знаходить справжній дім. Розпочинає будівництво власного будинку з майстернею на другому поверсі, нині вулиця Паламарчука, 34.
Для заробітку змушений виконувати замовлення «Худради», писав майстерно і швидко, без особливої пристрасті. З іншого боку створює полотна для музеїв і різних адміністративних установ. Особливою ж любов’ю просочені пейзажі улюбленого Ірпеня – так народились серії живописів його романтичних околиць.
Натхнення в подорожах
Одним з векторів творчості стають мотиви природи та архітектури, живописні літописи мандрівок – краєвиди Криму, Кавказу, Наддніпрянщина, улюблені місця України й особливо Карпат, а ще – Вірменія, Канада, Іспанія тощо. У мандрівках насичувався досхочу й впивався красою, яку так барвисто і натхненно писав – більша частина художньої спадщини – це суцільний гімн торжеству природи. Свої полотна художник обов’язково привозив додому, не погоджувався продавати закордонним покупцям, вважаючи їх надбанням української спадщини. Завдяки цьому, ми й досі милуємось кращими зразками пейзажної школи України XX ст..
Визнання
Мистецтвознавці, досліджуючи творчий метод Володимира Сидорука, визнають, що він був титаном серед художників. Налічується біля двадцяти персональних виставок, постійний учасник обласних і республіканських художніх виставок, більше десятка експозицій в учбових закладах, банках, бібліотеках, різних закладах, подаровані картини адміністрації Президента і Раді Міністрів того часу. У 1957 р. став членом Спілки художників України і лише 1980 р. отримав почесне звання Заслуженого художника України.
Має почесне місце у виданні «Художники України: 100 видатних імен». Визначною стала експозиція до 70-річного ювілею в Українському домі 1995 р., яка мала схвальні відгуки й заслужену пошану. Проте тільки у похилому віці мистець отримав президентську пенсію.
У свій час про художника мало писали, ім’я не стало славетним, можливо тому, що він не прагнув слави, не шукав визнання, був скромної вдачі. Це не змінює того, що Володимир Федорович за життя мав багато замовлень й створив понад 7000 творів. Нині роботи художника зринають крізь роки, викликаючи захоплення у сучасників.
Пам'ять і дорогоцінна спадщина
Картини майстра зберігаються у фондах Національного художнього музею України, у приватних колекціях України, Польщі, Канади, Англії, Франції, Італії, Австрії, Іспанії, Вірменії, Грузії, Молдови тощо. Більшу ж частину доробку майстра зберігає його родина, дбайливо оберігає пам'ять про Володимира.
Сьогодні садиба художника знаходиться в центрі Ірпеня у автентичному вигляді. На фасаді будинку встановлена меморіальна дошка з написом: «У цьому будинку жив і творив заслужений художник України Володимир Федорович Сидорук (1925-1997 рр..)». Також неподалік по вулиці Поезії, 18 відкрили «Сквер імені Володимира Сидорука».
Майстер прожив насичене творчістю життя, весь час за кропіткою працею. Життя митця обірвалось 16 грудня 1997 р. на сходинках Ірпінського краєзнавчого музею, де нині зберігається невелика частина творчої спадщини та пам’ять про великого майстра.